4-те засідання Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС
Брюссель, 18 травня 2017 року

СВОБОДА СЛОВА В УКРАЇНІ – СТВОРЕННЯ СУСПІЛЬНОГО МОВЛЕННЯ, РЕФОРМУВАННЯ ДРУКОВАНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ

Доповідач – Лілія Олексюк, член УС ПГС, Голова Всеукраїнської Асоціації «Інформаційна безпека та інформаційні технології».

 

Резюме

Доповідь охоплює стан виконання зобов’язань у сфері дотримання свободи слова в Україні в таких аспектах: створення суспільного мовлення,  реформування друкованих засобів масової інформації, доступ до публічної інформації та імплементація європейських стандартів у сфері аудіовізуальних медіа-послуг у 2016 році.

У процесі підготовки були опитані колективи ЗМІ у окремих областях з метою надання інформації про стан реалізації реформи у роздержавленні друкованих засобів масової інформації, відповідальні органи – Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, Держкомтелерадіо та члени Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України.

Проблемні питання, які необхідно виділити – фрагментарність реформи, брак стратегічного бачення кінцевої мети у реформуванні засобів масової інформації та суспільного мовлення, відсутність єдиної позиції відповідальних органів виконавчої влади, відсутність дієвого контролю над суб’єктами владних повноважень щодо розкриття інформації та доступу до неї фізичних та юридичних осіб, відставання  в частині регулювання нових конвергентних медіа. А також системні проблеми з викривачами і журналістськими розслідуваннями, які приводять не до невідворотного покарання, виявлених в процесі розслідувань зловживань, а навпаки, провокують агресію проти них.

 

Вступ

Підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (далі – Угода про асоціацію) та взяття Україною зобов’язань щодо визнання та підтримання спільних цінностей, на яких побудований Європейський Союз, а саме: демократія, повага до прав людини і основоположних свобод та верховенство права, може суттєво вплинути на розуміння напрямків розвитку правового забезпечення права та інформацію та свободи слова.

Міжнародне право, право Європейського Союзу, та окремих провідних країн, а також міжнародні стандарти, з точки зору регулювання доступу до інформації, реалізації права на свободу слова та доступ до інформації, захисту інформації та персональних даних,  електронного доступу має більшу історію регулювання, ніж українське законодавство. Коли механізми правового регулювання мають вже другу, третю а в деяких випадках рахунок іде на десятки, ітерацію, є можливість детально вивчити досвід та, з урахуванням майбутньої євроінтеграції, врегулювати законодавчо, гарантоване статтею 34 Конституції України, право на інформацію.

На наш погляд, інформаційна сфера потребуватиме  удосконалення нормативно-правового регулювання, а саме приведення національного законодавства у відповідність до норм європейського права (сфера надання аудіовізуальних медіа-послуг, телекомунікаційних послуг, послуг електронного цифрового підпису, електронної комерції,  доступу до екологічної інформації тощо) до двох десятків директив, рішень та Регламентів Європейського Парламенту та Ради та удосконалення організаційних механізмів забезпечення права та інформацію та свободи слова.

 

Створення суспільного мовлення

Одним із перших реформаторських кроків влади після Революції Гідності стало ухвалення закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» 17 квітня 2014 року, яким встановив правові засади діяльності суспільного мовлення в Україні. У березні 2015 року Верховною Радою України було прийнято зміни до цього закону, які дозволили розпочати процес перетворення кількох десятків державних телерадіокомпаній у єдину Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ, UA:PBC).

Відповідно до закону, суспільне мовлення знаходиться у власності держави без права відчуження, має гарантії незалежності кадрової, програмної політики, щорічно фінансується державою у розмірі 0,2% від Загального фонду Державного бюджету за попередній рік, а також отримує суворі правила щодо прозорості й підзвітності суспільству. Політичною незалежністю мовника опікується Наглядова рада, де більшість представників делеговані громадськими об’єднаннями, а меншість – парламентськими фракціями та групами. Саме Наглядова рада, а не будь-який державний орган, обирає на конкурсі та призначає керівництво мовника, затверджує його бюджет, обирає аудиторську компанію для щорічного аудиту, встановлює умови і розміри оплати праці, а також затверджує та оприлюднює щорічний публічний звіт НСТУ.

Протягом 2015 року відбулося обрання 9-х представників наглядової ради від громадських об’єднань та висування 8-х представників від парламентських фракцій та груп. Склад органу був затверджений у грудні 2015 року.

Втім, процес перетворення низки державних телерадіокомпаній у суспільне мовлення розтягнувся аж до січня 2017 року.

У вересні 2016 року закінчився перший етап реформи, який мав назву «об’єднавчий». Він передбачав об’єднання під парасолькою Національної телекомпанії України (НТКУ) низки державних телерадіомовників – обласних та регіональних ТРК, Національної радіокомпанії та ТРК «Культура». Щоб уявити масштаби перетворень, ось кілька показових цифр. Загалом на жовтень 2016 року об’єднана НТКУ — це 7124 працівники; 274 об’єкти нерухомої власності (адмінбудівлі, гаражі, гуртожиток, кінотеатр, склади, виробничі споруди, бомбосховище) загальною площею понад 193 тис. кв. м.; 39 земельних ділянок у власності загальною площею понад 34 га; 162 ліцензії, з них телевізійні — 73, радійні — 89.

Від 1 жовтня 2016 року тривав другий етап – перетворення НТКУ в НСТУ. На цьому етапі було розроблено за участі членів Наглядової ради та обговорено з громадськістю Статут НСТУ, який Уряд затвердив наприкінці грудня 2017 року. Також, Фонд держмайна провів ринкову оцінку майна компанії (крім майна на тимчасово окупованих територіях) і визначив розмір статутного капіталу 2 млрд 544 млн 273 тис. грн.

19 грудня 2017 року було зареєстровано[1] юридичну особу ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України». З цього дня набула повноважень Наглядова рада НСТУ, і офіційно розпочалася ера суспільного мовлення в Україні. 3 лютого 2017 року Наглядова рада Суспільного мовлення оголосила конкурс на посаду Голови правління НСТУ. У конкурсі взяли участь 8 кандидатів, а 10 квітня на цю посаду обрали Зураба Аласанію, якого підтримували більшість громадських організацій[2]. Очікується, що він почне роботу у травні, тоді ж Наглядова рада обере шістьох членів Правління НСТУ за поданням Голови правління.

Новий склад правління має забезпечити виконання місії суспільного мовлення, затвердженої[3] Наглядовою радою: «Захищати свободи в Україні. Надавати суспільству достовірну та збалансовану інформацію про Україну та світ, налагоджувати громадський діалог задля зміцнення суспільної довіри, розвитку громадянської відповідальності, української мови та культури, особистості та українського народу».

Уже в перші тижні існування суспільного мовлення була зафіксована спроба політичного втручання в його роботу, а саме – спроба відкликання члена Наглядової ради В’ячеслава Козака, призначеного за поданням фракції Радикальної Партії Ляшка[4]. Хоча закон передбачає заборону виконувати вказівки політичної партії на цій посаді, а також встановлює вичерпний перелік підстав для припинення повноважень члена Наглядової ради, лідер фракції надіслав до регулятора листа з проханням замінити члена, делегованого фракцію на іншого, не вказавши при цьому жодної з передбачених законом підстав. При цьому Олег Ляшко публічно заявив[5], що «відкликає» В’ячеслава Козака через результат його голосування під час обрання голови Наглядової ради. На цю спробу негативно відреагували члени Наглядової ради, громадські об’єднання (Реанімаційний Пакет Реформ), спеціальний представник Генерального секретаря Ради Європи для України у Страсбурзі Режі Брійя, посол Швеції в Україні Мартін Хаґстрьом, Представництво Європейського Союзу в Україні й інші дипломати. Регулятор відмовився розглядати це питання, поки фракція не вкаже передбачену законом підставу для припинення повноважень члена. Поза сумнівом, спроба замінити члена Наглядової ради під час першого в історії держави відкритого конкурсу на посаду керівника Суспільного мовлення несе ризики втручання у конкурсний процес та подальшу роботу компанії і як наслідок, впливати на свободу слова у країні.

Окрім спроби прямого політичного втручання, залишаються ризики політичного тиску через фінансові важелі. Попри вимогу фінансування в 0,2% державного бюджету за минулий рік, що мало становити 1,28 млн грн. НСТУ у 2017 році профінансоване на 75%, що суттєво ускладнює питання переоснащення і вироблення якісного контенту. Без цих коштів годі сподіватися на швидку зміну програм «UA:Першого» чи регіональних мовників, адже залишку вистачить на мінімальні зарплати працівників й оплату комунальних послуг, замість інвестування у виробництво телерадіопродукту.

 

Реформування друкованих засобів масової інформації

В контексті реформування друкованих ЗМІ, заснованих органами державної влади й органами місцевого самоврядування ситуація була менш успішною, що було пов’язано з недостатньо жорсткою позицією Держкомтелерадіо, а також вадами закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», який за слабкої політичної підтримки ухвалювався без врахування важливих пропозицій від експертів Ради Європи.

Відповідно до закону, реформування друкованих ЗМІ має відбуватися в два етапи. Перший рік після ухвалення закону — пілотний, в рамках якого реформуються лише ті ЗМІ, які виявили бажання реформуватися на І етапі і потрапили в перелік, затверджений Кабінетом Міністрів України, другий — протягом 2017-18 років, коли мають реформуватися решта друкованих ЗМІ.

Першою проблемою було те, що попри встановлені строки на визначення способу і етапу реформування (1-й квартал 2016 року), а також ухвалення засновниками рішення (квітень 2016 року), Держкомтелерадіо 29 лютого 2016 року затвердив наказ про формування переліку першого етапу реформування, яким визначив датою прийому документів не початок травня, а лише — 1 липня, що по суті затягувало весь перший етап.

10 березня 2016 р. Держкомтелерадіо затвердив Порядок формування переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, що підлягають реформуванню на першому етапі, який розміщено на офіційному веб-сайті Держкомтелерадіо в розділі «Реформування друкованих ЗМІ». Така неквапливість, разом з проблемами, що виникли зі саботажем деяких органів місцевого самоврядування призвели до того, що перелік було ухвалено[6]  лише 23 листопада 2016 року— за 5 тижнів до закінчення першого етапу, що по факту нівелювало всю логіку двоетапної реформи: адже ці видання не встигнуть продемонструвати свою «історію успіху» решті, оскільки реформовані лише наприкінці першого етапу.

Станом на початок 2017 року реформуванню підлягає понад 600 видань.

Не вирішеними залишаються питання щодо:

• приміщень редакцій (першочергове право оренди надано їм законодавством, при цьому важелі впливу  на можливість оренди залишаються у очільників обласних та районних рад і адміністрацій);
• порядку і процедури реорганізації самих юридичних осіб;
• процедури з передачі майна (комунального чи державного), що може розтягнутись на декілька років, враховуючи, що процедури передачі не мають виключень для реформованих ЗМІ і йдуть загальним порядком як процедура відчуження державного і комунального майна (оцінка, конкурси, продаж чи приватизація);
• пошук інвесторів можливий при прозорих умовах існування юридичної особи, але ЗМІ не зможуть надати кінцевий термін свого перетворення;
• колективи редакцій не мають можливості найняти кваліфікованих юристів, при цьому скористатись безкоштовною правовою допомогою не мають права;
• відсутня можливість перетворення друкованого ЗМІ у конвергентне медіа (законодавство взагалі не регулює дане питання);
• майбутні механізми співпраці місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та вже не належних їм ЗМІ, існує певний ризик викривлення інформації при донесенні її широким масам населення з урахуванням думки власника ЗМІ, що може спричиняти певні перекоси у висвітленні тих чи інших аспектів державної політики.

Є проблема і у засобів масової інформації, що належать центральним органам виконавчої влади  – щодо цих видань немає ніяких окремих чи особливих норм, при цьому роздержавлення ЗМІ (а під сферу дії даного Закону потрапили і наукові фахові видання, для яких немає виключень в Законі) на центральному рівні взагалі не обговорюється на даному етапі. Складається враження, що рішення щодо них не були продумані і тому не відображені в законодавстві.

 

Імплементація європейських стандартів у сфері аудіовізуальних медіа-послуг в Україні

Розділ 15 Угоди про асоціацію заохочує співробітництво в аудіовізуальній сфері, як щодо просування продукції, так і підготовці журналістів. Також передбачено, що протягом двох років з дати набрання чинності Угоди має відбутись наближення законодавства України до Директиви №2010/13/ЄС (Директива про аудіовізуальні медіа-послуги).

Ухвалення Закону «Про аудіовізуальні послуги» на заміну застарілому, але досі чинному Закону «Про телебачення і радіомовлення в Україні» є не лише одним з ключових питань гармонізації українського законодавства із європейським, а й передумовою реформування української медійної галузі. Цей закон покликаний вирішити питання незалежності, сталості та ефективності регулятора, зміни концепції ліцензування та вирішення питання зі цифровим мовленням.

За відсутності політичної підтримки щодо ухвалення нової редакції в 2016 році парламентом було ухвалено низку точкових змін, які визначали точку політичного компромісу щодо таких чутливих питань як мовні квоти, санкції регулятора, обмеження продукції держав-агресорів. Обрана тактика «малих змін» дала перші позитивні результати. Уже в 2017 році регулятором було накладено на телеканал штраф, в 1.6 млн грн. за показ програм, що можуть нанести шкоди дітям.

Утім, питання переходу від аналогового до цифрового мовлення, має певні ризики – виконання строків переходу вже цього літа може залишити без мовлення 60 % населення, оскільки якість покриття цифрового мовлення викликає певні застереження у експертів.

Ухвалення в 2015 році змін до законодавства щодо прозорості медіавласності стало одним з важливих зрушень в медійній сфері. Український закон ставить Україну в одну з найбільш розвинутих країн світу в контексті прозорості медіа власності. Із 2016 року телеканали та радіостанції щорічно оприлюднюють структуру власності та своїх кінцевих бенефіціарних власників.  Утім в рекомендаціях експертів неодноразово наголошувалося на необхідності ухвалення регулятором коротко-, середньо- та довгострокового плану з імплементації закону, що досі не було зроблено.

 

Доступ до публічної інформації

У 2016 року набули чинності у повному обсязі Закон України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення», та  Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прозорості діяльності Антимонопольного комітету України», що встановлює обов’язок публікації Антимонопольним комітетом України рішень, прийнятих за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також розгляду заяв та справ про узгоджені дії чи концентрацію. Прийняття цього Закону відповідає зобов’язанням України щодо виконання умов статті 256 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС на 2014-2017 роки. Про переваги чи недоліки імплементації даних норм говорити поки що зарано – неможливо порівняти у динаміці ефективність даних рішень.

Закон України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення» визначає види інформації, до якої забезпечується доступ споживачів,  спосіб доступу до цієї інформації, а саме: отримання інформації на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет державних органів, органів місцевого самоврядування, до повноважень яких віднесено встановлення цін/тарифів, суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у відповідних сферах, в засобах масової інформації, на інформаційних стендах, в платіжних документах, а також шляхом забезпечення доступу споживачів до електронних систем обліку розрахунків споживачів через офіційні веб-сайти таких суб’єктів господарювання в мережі Інтернет. Крім того, Законом встановлюється періодичність оновлення інформації.

В рамках розвитку проекту «Є-data» 11.02.2016 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 92 «Про схвалення Концепції створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи «Прозорий бюджет». Концепція передбачає створення системи доступу громадянам до інформації про публічні кошти на всіх стадіях їх планування і використання, а її реалізація забезпечить автоматизацію бюджетного процесу, сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості країни за рахунок більш відкритої політики Уряду, зменшення ймовірності зловживань та вчинення корупційних дій на всіх етапах бюджетного процесу. Про результати року роботи Уряду на даним проектом, інформація відсутня, і потребує окремого вивчення.

01.02.2016 р. набрали чинності зміни до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році, якими, зокрема, запроваджено створення 2 публічних відкритих реєстрів з хронологічною системою відшкодування ПДВ. У зв’язку з цим, Кабінет Міністрів України  постановою від 22.02.2016 № 68 затвердив Порядок ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Здійснення зазначених заходів повинно було сприяти запровадженню прозорості у всі процеси управління державними фінансами та взаємовідносини з платниками податків, але викликало певний політичний скандал з Адміністрацією Президента України[7], цілі досягнуті не були.

24.02.2016 Уряд ухвалив постанову № 122 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним», якою мав би спростити доступ до інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Інформацію з цього фонду віднесено до публічної інформації у формі відкритих даних, що підлягає оприлюдненню і регулярному оновленню на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на офіційному веб-сайті Мін’юсту відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Але ще у липні 2016 року  на зустрічі Віце-прем’єр-міністра із питань європейської та євроатлантичної інтеграції та інших членів Уряду з представниками Української Сторони Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС УС ПГС ставилось питання, що відповідно до Конституції України «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом», на сьогодні не те що закон, а сам законопроект відсутній. Хоча неодноразово піднімалось питання створення аналогу Європейської системи  http://eur-lex.europa.eu/homepage.html?locale=en та вдосконалення механізмів доведення рішень Європейського суду з прав людини, судової практики суду Європейського Союзу, автентичної бази перекладених українською Директив, Регламентів, резолюцій, які Україна повинна виконати в рамках Угоди з ЄС та які прийняті на заміну тим, що зазначені в Угоді, але вже є чинними у ЄС.

Окрім того, потребують вдосконалення функції наглядового органу у сфері доступу до публічної інформації та наділення його відповідними повноваженнями, а саме необхідно переглянути повноваження відповідальних за нагляд та контроль у сфері доступу до інформації та розгляду звернень (скарг) і з урахуванням європейського досвіду передбачити наявність незалежної інституції (при цьому парламентський контроль залишити за Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини) у сфері доступу до інформації та захисту приватності.

 

Стан свободи слова в Україні

За даними щорічного дослідження Інституту масової інформації «Барометр свободи слова»[8], у 2016 році на неокупованій території України було зафіксовано 262 випадки порушень свободи слова (станом на 27 грудня), що приблизно на 15% менше, ніж минулого року (у 2015 році ІМІ зафіксував 310 порушень свободи слова в Україні, у 2014 році – 995 випадків).. Разом з окупованими Кримом (31) та територіями Донбасу (12) у 2016 кількість порушень свободи слова склала 305 випадків.

Категорією, у якій зафіксовано найбільше порушень, стали перешкоджання законній професійній діяльності журналістів – 107 (у 2015 році – 100, у 2014 році – 150, у 2013 році – 130 перешкоджань). Найбільше журналістам перешкоджали приватні особи, правоохоронці та місцева влада.

На другому місці за кількістю випадків йдуть погрози та залякування журналістів – 42.  У 2016 ця категорія перевищила за кількістю випадків минулий рік, коли було зафіксовано 36 погроз журналістам (у 2014 році – 98, у 2013 році – 35). Погрожували переважно приватні особи та депутати різних рівнів.

У трійку лідерів за кількістю випадків також увійшли побиття та напади на журналістів та обмеження доступу до публічної інформації – по 30 випадків відповідно.

Кількість випадків побиттів і нападів на журналістів у 2016 скоротилась майже вдвічі, порівняно з 2015 роком (58 нападів), і майже в 10 разів, порівняно з 2014 роком (286). Основними нападниками на журналістів цього року були приватні особи. Таку тенденцію ІМІ фіксує вже другий рік поспіль, на відміну від 2014 та 2013 років, коли основними агресорами були представники правоохоронних органів та місцеві чиновники.

Кількість обмежень доступу до публічної інформації цього року майже зрівнялася з попереднім роком (33 випадки), у 2014 року – 14, у 2013 році – 13 випадків. У 2016 році, як і попереднього року, обмежували доступ журналістів переважно органи місцевої влади.

Крім того, у 2016 році в Україні стався 1 випадок убивства журналіста (у 2015 – 2, у 2014 році – 7, у 2013 – жодного). У Києві 20 липня в результаті вибуху автомобіля загинув відомий журналіст Павло Шеремет, який їхав в цій машині. Поліція кваліфікувала подію за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». Слідство відпрацьовує чотири основні версії вбивства Шеремета: професійна діяльність, особисті мотиви, російський слід і замах на керівницю «Української правди» Олену Притулу.

На окупованих територіях Донецької і Луганської областей ІМІ вдалося зафіксувати 12 випадків порушень свободи слова, враховуючи обмежений доступ до цієї території. Зокрема, це блокування мовлення українських телеканалів, сайтів, оприлюднення даних журналістів на сепаратистських сайтах – базах даних. Також у полоні т.зв. «ЛНР» зараз перебуває троє блогерів – мешканців Луганська, яким бойовики закидають поширення «екстремістських матеріалів» щодо самопроголошених республік. Для порівняння – минулого року ІМІ зафіксував на окупованих територіях Донбасу 16 випадків.

В анексованому Росією Криму у 2016 році зафіксовано 31 випадок порушень свободи слова, що трохи менше, ніж минулого року (43 випадки). На півострові на ЗМІ та журналістів, як і минулого року, тиснули російські спецслужби, Роскомнагляд, окупаційна кримська влада. Так, ФСБ висунула кримському журналісту Миколі Семені звинувачення в кримінальному злочині, передбаченому частиною 2 статті 280.1. Кримінального кодексу Росії «Публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації». Сам Семена на допиті ФСБ зауважив, що вважає «розмову про належність Криму Росії дискусійною» і в своїй журналістській статті «реалізував право на висловлення своєї думки».

У контексті законодавства про захист журналістської діяльності та забезпечення доступу журналістів до інформації ситуація дещо погіршилася. Попри ухвалення в лютому 2016 року змін до ст. 171 Кримінального кодексу України, що посилили правові підстави для захисту прав журналістів, будь-яка відмова журналісту в наданні інформації тепер є підставою для перевірки Національною поліцією на предмет наявності ознак кримінального правопорушення. Це, через малі строки передбачені Кодексом про адмінправопорушення, унеможливлює притягнення до відповідальності осіб, які порушили право на інформацію.

Залишається невирішеним питання відновлення так званої «прогресивної шкали» судового збору у справах проти ЗМІ, яка убезпечувала медіа та журналістів від надмірних судових позовів, особливо під час виборчих кампаній.

 

Виходячи з вищезазначеного, Платформа Громадянського Суспільства Україна-ЄС звертає увагу на наступні найважливіші завдання для посилення свободи слова в Україні:

1)            Повноцінний запуск суспільного мовлення, проведення прозорого конкурсу з обрання правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, проведення аудиту компанії, оптимізація структури і персоналу і початок зміни контенту.

2)            Збільшення фінансування суспільного мовлення у 2017 році до мінімально встановленої законом суми, що дозволить розпочати переоснащення суспільного мовлення. Забезпечення повноцінного фінансування суспільного мовлення у державному бюджеті на наступні роки.

3)            Внесення у парламент і ухвалення змін до закону про роздержавлення друкованих ЗМІ, які з урахуванням пропозицій міжнародних експертів та практичної реалізації першого етапу дозволять виправити недоліки і якісно провести другий етап реформи та розробка плану імплементації даних змін і його затвердження Урядом.

4)            Внесення у парламент і ухвалення законопроекту «Про аудіовізуальні медіа-послуги», який дозволить перейти від рівня регулювання навмання до якісної державної політики в сфері регулювання аудіовізуального контенту і медіа, існування незалежного регулятора чи саморегулівної діяльності медіа.

5)            Внесення змін в законодавство щодо доступу до інформації:

• уточнити об’єкт регулювання (публічна чи суспільно важлива, чи будь-яка інформація у володінні суб’єкта владних повноважень, крім конфіденційної), суб’єкт звернення, розширивши його до будь-яких фізичних чи юридичних осіб без прив’язки до громадянства чи територіальності проживання;
• уточнити можливі форми звернення та запиту  – письмове, електронне, усне (телефоном/ гаряча лінія тощо);
• уточнити реквізити документа з урахуванням наявності електронної форми документа і можливості застосування електронного цифрового підпису;
• уніфікувати порядок розгляду та порядок реєстрації документів з урахуванням застосування систем електронного документообігу;
• уніфікувати строки розгляду (термінові – 2 робочих дні, інші – 15 робочих днів), крім випадків негайного надання інформації для забезпечення життя і здоров’я громадян (екологічна інформація);
• встановити відсутність плати за надання інформації на звернення і запити;
• уніфікувати підстави відмови;
• уточнити порядок оскарження дій (бездіяльності) державних службовців та інших осіб/ відповідальних за ненадання відповіді та переглянути механізми притягнення до усіх видів відповідальності, які встановлені за ці порушення;
•  переглянути повноваження відповідальних за нагляд та контроль у сфері доступу до інформації та розгляду звернень (скарг) і з урахуванням європейського досвіду передбачити наявність незалежної інституції (при цьому парламентський контроль залишити за Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини) у сфері доступу до інформації та захисту приватності;
• припинити практику «шматкового» регулювання питання доступу до інформації в окремих сферах;
• внести зміни до наказу Держкомтелерадіо, з метою перегляду механізму моніторингу офіційних сайтів органів влади та органів місцевого самоврядування.

6)            Удосконалення положень законодавства, щодо діяльності журналістів — виправлення прогалин кримінального кодексу, відновлення прогресивної шкали судового збору у справах проти ЗМІ до 10% суми позову, унормування положень щодо права на відповідь і спростування, питання захисту викривачів;

7)            Перегляд законодавчих норм, що дозволяють державним органам впливати на діяльність ЗМІ, зокрема закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»;

8) Розробка законодавчих підстав для розробки автоматизованої загальнодоступної цілодобової безкоштовної постійно оновлюваної системи «Право України та ЄС».

Доповідь також доступна для завантаження у форматі PDF.

---

[1] Зареєстровано юридичну особу ПАТ НСТУ // http://stv.detector.media/reformuvannya/movlennya/zareestrovano_yuridichnu_osobu_pat_nstu/

[2] Обрання Аласанії головою правління НСТУ: сталося диво // http://detector.media/rinok/article/125018/2017-04-11-obrannya-alasanii-golovoyu-pravlinnya-nstu-stalosya-divo/

[3] Наглядова рада затвердила місію суспільного мовлення в Україні // http://stv.detector.media/reformuvannya/movlennya/naglyadova_rada_zatverdila_misiyu_suspilnogo_movlennya_v_ukraini/

[4] Оприлюднено документ, який свідчить про безпідставні наміри Ляшка замінити члена наглядової ради НСТУ // http://stv.detector.media/reformuvannya/movlennya/fraktsiya_olega_lyashka_bezpidstavno_khoche_zaminiti_svogo_chlena_v_naglyadoviy_radi_nstu_dokument/

[5] Комітет свободи слова не підтримав звернення Олега Ляшка щодо заміни В’ячеслава Козака у Наглядовій раді // http://stv.detector.media/reformuvannya/movlennya/komitet_svobodi_slova_ne_pidtrimav_zvernennya_olega_lyashka_schodo_zamini_vyacheslava_kozaka_u_naglyadoviy_radi/

[6] Постанова КМУ про затвердження переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/848-2016-%D0%BF

[7]http://www.unn.com.ua/uk/news/1659463-v-ap-poyasnili-chomu-khochut-otrimati-dostup-do-reyestru-vidshkoduvannya-pdv

[8] http://imi.org.ua/barametr/