4-те засідання Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС Брюссель, 18 травня 2017 року

ОХОРОНА ДОВКІЛЛЯ В УГОДІ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

Автор та співдоповідач доповіді  – Наталія Андрусевич, Ресурсно-аналітичний центр “Суспільство і довкілля”, координатор РГ5.

Авторський колектив доповіді  – Ганна Вронська, Фундація сталого розвитку України, Тетяна Годовська, ГО “Центр сучасних інновацій”, Ганна Голубовська-Онісімова, ВЕГО “МАМА-86”, Олег Перегон, ГО “Зелений фронт”,  Галина Проців, Екологічний клуб “Край”, Анна Цвєткова, ВЕГО “МАМА-86”.

І. ОСНОВНІ ВИКЛИКИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ

Імплементація екологічної складової Угоди про асоціацію (УА) має бути підпорядкована досягненню цілі реформування системи екологічного врядування з метою покращення стану та підвищення захисту довкілля України і переходу до сталого розвитку. Тому так важливо приділяти постійну увагу стратегічному рівню екологічних реформ, а не тільки технічним питанням виконання додатків з директивами.  В процесі реалізації екологічної складової УА виникає низка викликів, які необхідно проаналізувати, щоб їх уникнути чи мінімізувати в подальшій імплементації Угоди.

(1) Виклики щодо стратегічних підходів

Однією з причин незначного прогресу в імплементації екологічної складової Угоди залишається непріоритетність питань довкілля в порядку денному Уряду та Парламенту. Незважаючи на серйозні екологічні проблеми та наскрізний характер екологічних питань, важливішими завжди виявляються економіка, фінанси, енергетика, соціальні питання. Екологічні зобов’язання тільки один раз були в пакеті вимог ЄС від України. Проте, це було ще на етапі виконання Порядку денного Асоціації (вимога підготовки всеосяжної Стратегії екологічної політики у так званій Матриці Фюле[1]), але з моменту підписання Угоди про  асоціацію вимог щодо екологічних питань в жодних пакетах, як наприклад безвізовий, не було.

Такий підхід чітко простежується і при стратегічному плануванні на національному рівні. Наприклад, в проекті СереднА2ьострокового плану дій Уряду до 2020 року (2017 р.)[2], питання довкілля не отримали “своєї” окремої цілі, а були включені в розділи “Ефективне врядування” та “Безпека та оборона”.

Особливо важливою є наявність стратегічного бачення щодо реформування екологічної сфери в цілому та її секторів зокрема. Усвідомлюючи масштабність наявних  проблем та пов’язаних із ними реформаторських завдань, можна визнати «точкові» реформи доцільними щодо подолання найгостріших проблем. Проте такий підхід може призвести лише до фрагментарного реформування, що не матиме належного застосування в країні, через неврахування певних особливостей національної системи, реформ в інших, дотичних сферах. Хорошим прикладом у цьому контексті, при належній імплементації, може стати сектор відходів, де спочатку розробляється стратегія поводження з відходами, а вже наступним етапом буде розробка та прийняття конкретних нормативно-правових актів, необхідних для імплементації директив розділу “Управління відходами і ресурсами”. Мінприроди розпочало використання підходу – спочатку аналіз політики, пріоритизація, концепція, стратегія, а вже потім розробка і прийняття конкретних нормативно-правових актів. Водночас, критичним залишається становище з головним документом екологічної політики – Стратегією  державної екологічної політики України, яка зазнає перманентного перегляду з початку 2015 року, в результаті чого цілі та завдання чинної Стратегії ігноруються, а нові не приймаються.

Процес європейської інтеграції, включаючи виконання УА, повинен бути узгоджений із іншими реформами, які відбуваються в країні у тій чи іншій сфері. Тобто, імплементація положень Угоди повинна сприяти здійсненню прогресивних проєвропейських реформ. Реформи ж, у свою чергу, повинні відповідати найкращим європейським практикам та використовувати європейські норми і стандарти, зокрема щодо належного врядування. Належне екологічне врядування вимагає перетворення структури управління охороною довкілля у високоінтегровану та інклюзивну систему із залученням всіх заінтересованих сторін, яка прийматиме та впроваджуватиме рішення високої якості на основі відкритої інформації. Позитивним кроком є розпочата Мінприроди робота з впорядкування процедур залучення громадськості до процесу прийняття стратегічних рішень.

Необхідно також звернути увагу на забезпечення імплементації усіх екологічних положень УА, не лише процесу апроксимації законодавства. Статті Глави 6 є надзвичайно важливими з огляду реформування екологічного сектору, а питання довкілля, що включені до сфери зони вільної торгівлі, мають значення з огляду на необхідність впровадження певних екологічних стандартів та оцінки впливу торгівлі на сталий розвиток в Україні.

Не всі директиви та регламенти, які прийняті та працюють в ЄС, включені до переліку необхідних для імплементацію в України попри те, що питання, які вони регулюють є надзвичайно актуальними й для України. У цьому контексті можна відзначити Директиву про реєстрацію, оцінку, дозвіл і обмеження використання хімікатів (REACH).

Важливою є розробка національних документів, спрямованих на інституційне, організаційне, змістовне виконання УА. У цьому контексті важливим документом є Розпорядження Кабінету Міністрів України 2014 р. “Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони”, яким визначається перелік заходів для імплементації. Проте, попри його періодичне оновлення, необхідно суттєво переглянути цей план заходів з метою актуалізації, включення тих питань, які були пропущені (наприклад, в Плані відсутні заходи на виконання статей Глави 6 Угоди, а лише щодо конкретних директив), індикаторів виконання заходів, а також врахувати проблемні питання та перешкоди для імплементації.

Іншими важливими планувальними документами є плани імплементації кожної конкретної директиви чи регламенту, які аналізують ситуацію із рівнем впровадження тих чи інших положень, а також містять перелік нормотворчих, інституційних, організаційних та інших заходів, необхідних для імплементації. Такі плани стали хорошим початком для успішного процесу, проте терміни їх реалізації не дотримуються, деякі плани містять неточності, тому теж потребують актуалізації.

(2) Виклики щодо інституційних питань

Питання інституційного забезпечення процесу імплементації УА важливе з огляду наявності необхідних повноважень в тих чи інших відповідальних за імплементацію органів, належного розподілу повноважень між органами влади, їх співпраці та координації, а також наявність потрібних фінансових, людських та інших ресурсів. Процес імплементації Угоди, зокрема у сфері охорони довкілля, постійно зіштовхується із різними інституційними викликами, які, при їх успішному подоланні, могли б пришвидшити процес імплементації та зробити його більш дієвим та ефективним.

Основним відповідальним органом за імплементацію екологічної складової Угоди є Мінприроди, яке є головним виконавцем більшості планів імплементації директив та регламентів в екологічній сфері. Проте, важливо зазначити, що забезпечення інтегрованого підходу до екологічного управління є сферою відповідальності всього Уряду за ефективність екологічних реформ, і без цього профільне міністерство не зможе впровадити необхідні перетворення. Це, зокрема стосується визначення необхідних людських і фінансових ресурсів та механізму їх перегляду, оскільки хоча Мінприроди відповідає за адаптацію та впровадження чи не найбільшої кількості директив та регламентів ЄС поміж усіх секторів Угоди, його ресурсна база полишається недостатньою; необхідне зміцнення інституційного потенціалу і виділення такого пріоритету як першочергового для діалогу між сторонами.

Важливо також вказати на необхідність ефективної взаємодії Мінприроди з іншими органами центральної влади, які зазначені як співвиконавці тої чи іншої директиви. Окрім цього, в екологічному блоці є низка директив, за виконання яких відповідають інші органи, проте наявність екологічного компоненту робить необхідним тісну співпрацю з Мінприроди для вчасної та ефективної імплементації.

Майданчиком для діалогу та співпраці різних органів влади має стати Урядовий офіс з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. На Урядовий офіс покладено ще один важливий обов’язок – надання висновку щодо відповідності проекту акту зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції, у тому числі міжнародно-правовим, та праву ЄС . Тому Урядовий офіс повинен володіти достатньою експертизою з питань довкілля, щоб такі висновки не були лише формальністю, а справді забезпечували відповідність праву ЄС. Важливим з політичної точки зору стало призначення окремого віце-прем’єр-міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції.

Особливо турбує питання компетенції парламенту щодо аналізу євроінтеграційних проектів законів, які подаються депутатами. Хоча кожен законопроект отримує висновки Головного науково-експертного управління та Головного юридичного управління, питання відповідності такого проекту акту відповідним директивам чи регламентам ЄС залишається відкритим.

(3) Виклики щодо процесу апроксимації

Існують об’єктивні межі імплементації, тобто такі особливі умови, що ускладнюють впровадження норм і стандартів ЄС в Україні, оскільки Україна не є членом ЄС та наразі не має статусу кандидата на вступ до ЄС. Тому процес імплементації в Україні об’єктивно відрізняється від такого процесу в державах-членах чи країнах-кандидатах.

Інституційні виклики пов’язані з особливостями механізму звітування держав-членів щодо імплементації директив, контрольної функції Європейської Комісії та Суду ЄС щодо недотримання державами-членами законодавства ЄС, співпрацею з державами-членами та необхідністю здійснювати спільні дії, створенням спеціальних органів для допомоги в імплементації. Зокрема, директиви передбачають механізм звітування держав-членів ЄС до Європейської Комісії як щодо конкретних заходів, так і щодо імплементації директиви загалом. Механізму звітування про виконання УА – замало. Окрім цього, низка директив передбачає створення в межах застосування директиви спеціальних органів, що сприяють та допомагають в імплементації державам-членам ЄС. Україна не має можливості користуватися результатами роботи таких органів чи бути залученою до їх роботи. Процес імплементації в Україні позбавлений традиційної контрольної функції з боку Комісії та процедури розгляду Суду ЄС.

Виклики, пов’язані з правовою природою джерел права ЄС, стосуються особливостей застосування регламентів ЄС, врахування рішень Суду ЄС як джерела права ЄС, включення міжнародних зобов’язань держав-членів ЄС та самого ЄС до відповідних директив та регламентів, формулювання окремих положень в актах ЄС. Зважаючи на правову природу регламенту як джерела європейського права, його імплементація в Україні вимагає спеціальних (особливих) підходів, відмінних від імплементації директив. Часом положення директив стосуються лише держав-членів Європейського Союзу, їх безпосередня імплементація неможлива, особливо там, де йдеться про визначення цілей, сфері дії директиви чи повноважень/обов’язків України як держави. Неврахування практики Суду ЄС може призвести до формування «українського» права ЄС. Водночас, врахування рішень Суду ЄС при імплементації acquis communautaire в Україні безпосередньо не передбачено ні двосторонніми угоди між Україною та ЄС, ні національним законодавством України (окрім окремих положень щодо зони вільної торгівлі).

Виклики технічного характеру стосуються питання якості перекладу актів ЄС та необхідності забезпечити імплементацію в Україні останніх (найновіших) директив/ регламентів ЄС. Законодавство ЄС в усіх сферах є динамічним, а не сталим процесом. Для України не передбачено механізму імплементації найновіших редакцій актів та залучення України до дискусії щодо найактуальніших питань в тій чи іншій сфері. За таких умов Україна завжди “наздоганятиме” ЄС та не матиме належного рівня імплементації законодавства у тій чи іншій сфері.  Лише точно перекладені терміни європейського законодавства чи знайдені адекватні замінники, у випадку, якщо такого терміну в українській мові не існує, забезпечить ефективну реалізацію положень директив в Україні.

ІІ. АНАЛІЗ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ГЛАВИ 6 УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

УА є потужним стимулом для реформування екологічної політики на сучасних засадах, забезпечення її інтегрованого характеру та підвищення ефективності. Співпраця між Україною та ЄС у рамках УА відіграє визначальну роль для успіху реформи екологічного врядування, яка вимагає докорінних змін у підходах до планування політики, розробки та прийняття законодавства, трансформації природоохоронних інститутів та способу управління, адекватних ресурсів та підтвердження політичних зобов’язань, щоб зробити питання охорони довкілля та зміни клімату пріоритетними у порядку денному країни.

Глава 6 Угоди “Навколишнє природне середовище” окреслює основні сфери співпраці для змін у системі екологічного врядування і є ключовою для розуміння стратегічної суті екологічних реформ. З 1 листопада 2014 р. розпочалося тимчасове застосування певних розділів/статей Угоди, включаючи главу 6, за винятком ст. 361, 362 (1) (с), 364, 365 (а) та 365 (с)[3]. Тим не менше, сподіваючись на те, що процес ратифікації завершиться в найближчому майбутньому, й УА набере чинності в повному обсязі, такі важливі питання як стратегічне планування у сфері довкілля та імплементація кліматичної політики не можуть залишатись без уваги на даному етапі реалізації Угоди.

Зокрема, ст. 361 (а) містить зобов’язання щодо розвитку «всеосяжної стратегії у сфері навколишнього середовища”. Наразі стан головних документів екологічної політики – Стратегії  національної екологічної політики України[4] та Національного плану дій[5], які мали б слугувати головними інструментами забезпечення відповідних перетворень – залишається невизначеним. Стратегією було затверджено (2010 р.) цілі  державної екологічної політики України на період до 2020 року. З метою актуалізації завдань та їхнього узгодження із міжнародними зобов’язаннями України (зокрема, з Угодою) було здійснено аналіз їхнього виконання[6] та внесено відповідні корективи у 2014-2015 рр. Пройшовши низку відомчих погоджень та громадських обговорень, обидва документи із запропонованими змінами так і не були внесені на розгляд Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України. У 2017 році Мінприроди знову провело оновлення змісту для приведення у відповідність до останніх змін міжнародної політики та національного законодавства, проте, процес завершення консультацій, погодження та прийняття очевидно потребує значного прискорення.

Заплановані інституційні реформи поки що здійснюються фрагментарно. Наразі відбувається процес реформування Державної екологічної інспекції шляхом ліквідації останньої та створення нового органу – Державної природоохоронної служби України (Держекобезпека)[7] – єдиного  контролюючого органу у сфері довкілля (замість 7-ми) та передачу йому всіх контрольних функцій, врахування в його компетенції вимог Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди, а також здійснення функції екологічного моніторингу.

Питання розподілу повноважень природоохоронних органів на національному, регіональному та місцевому рівнях знаходиться в стані трансформації. Більшість сучасних проблем екологічного врядування — від нормативно-правового забезпечення до належної організації екологічного моніторингу, пов’язані із необґрунтованими управлінськими реформами останнього десятиріччя. Зокрема, мова йде про ліквідацію територіальних органів Мінприроди[8] та передача їхніх  повноважень облдержадміністраціям, що призвело до розриву природоохоронних зв’язків центру і регіонів, послабивши як вплив Мінприроди на національному рівні, так і природоохоронців на місцях.

Що стосується процедури прийняття рішень та їх виконання для належного екологічного врядування, на особливу увагу заслуговує проблема ефективного залучення громадськості, що потенційно є потужним механізмом інтеграції екологічної політики до галузевих політик та інструментом покращення якості державних рішень. На жаль, такі діалоги поки що відбуваються несистемно і потребують кращого структурування та координації з боку Мінприроди.

Що стосується процедури сприяння інтеграції природоохоронної політики в інші сфери політики держави, то тут необхідні законодавчо закріплені зміни щодо стратегічного планування, оскільки наразі вимога інтеграції екологічної політики до галузевих політик не є обов’язковою для врахування. Останні документи планування[9] не передбачають включення екологічної складової до розділів щодо здійснення політики у галузях транспорту, енергетики, сільського господарства, туризму, економічного розвитку та національної безпеки. Основні механізми забезпечення інтеграції екологічної політики – проекти законів про стратегічну екологічну оцінку (СЕО) та оцінку впливу на довкілля (ОВД) – проходять затвердження з великими перешкодами. Інтегроване екологічне врядування – необхідна передумова для переходу до зеленої економіки і повинна забезпечувати участь, прозорість, підзвітність та кращу інтеграцію екологічної політики.

Що стосується розвитку галузевих стратегій до етапу підготовки законодавчих актів, то було розроблено перший проект Національної стратегії поводження з відходами[10]. Після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управління водними ресурсами за басейновим принципом», пріоритет полягає у формуванні довгострокової стратегії розвитку водного сектору. З цією метою планується започаткування Національного діалогу з питань водної політики, підготовку і прийняття Концепції реформування Держводагенства, а також на пізнішому етапі та за результатами Національного діалогу – розробка і прийняття відповідної Стратегії водної політики. Що стосується інших тематик, за якими мають бути підготовлені Стратегії (покращення якості повітря; морське середовище; захист природи; промислове забруднення та промислові аварії), то проводиться робота над підготовкою складових для стратегій та пошуки партнерів для виконання робіт.

Значну допомогу у здійсненні екологічної реформи надають регіональні проекти технічної допомоги за фінансування ЄС та країн-членів: EAP GREEN, SEIS, CLIMA EAST, EUWI II, Emerald Network, які спрямовуються на 6 країн СхП. Визначним етапом регіональної співпраці у рамках Східного партнерства (СхП) стало прийняття Декларації з довкілля та зміни клімату Міністрами країн-членів ЄС та країн СхП. Україна бере активну участь у підготовці регіонального плану впровадження Декларації і мусить визначитися також із його національним виміром.

Набула чинності Паризька угода[11], зокрема в 2016 році вона була ратифікована й Україною[12]. Імплементаційні рішення Паризької конференції сторін (СР 21) передбачають здійснення до 2020 р. цілої низки «ранніх» заходів,  спрямованих на формування новітнього міжнародного кліматичного права,  зниження  викидів парникових газів та адаптації до зміни клімату, посилення національних внесків сторін, започаткування ранніх дієвих механізмів міждержавного співробітництва. Імплементація в Україні положень УА, зокрема її торговельної частини, а також Глави 1 (Енергетика) та Глави 6 (Довкілля) створює передумови для формування Єдиного пан’європейського енергетичного та кліматичного простору, який  буде охоплювати крім країн ЄС, ЄЄА також Україну та інші держави-члени Енергетичного Співтовариства[13].  У пункті (с) ст. 365 передбачено, що напрямки співробітництва в питаннях зміни клімату конкретизуються у Додатку  XXXI. Проте, його положення морально застаріли та не відповідають сучасному стану законодавства та політики ЄС,  міжнародним домовленостям  та ініціативам у цій сфері. Вказаний Додаток підлягає суттєвому доопрацюванню, необхідна нова його  редакція.

ІІІ.  АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ АДАПТАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄС

Імплементація Глави 6 “Навколишнє середовище” УА наразі, головним чином, зосереджена на наближенні законодавства України до права ЄС у сфері охорони довкілля відповідно до Додатка ХХХ до цієї Угоди. Сам додаток містить детальний перелік із 29 директив та регламентів у 8 основних сферах.  Угода також визначає графік імплементації кожного акту ЄС, що є серед зобов’язань відповідно до Угоди.

Процес адаптації знаходиться на стадії планування та, частково, розробки необхідних нормативно-правових актів. План заходів[14] на виконання УА зосередив свою увагу у сфері довкілля на питаннях наближення законодавства і передбачив “розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативно-правових актів” для імплементації директив та регламентів. У 2016 р. були спроби Урядового офісу з питань європейської інтеграції внести зміни до Плану, проте, наразі План заходів залишається без необхідних доповнень.

Найбільше досягнення на даний момент – розробка та затвердження планів імплементації кожної конкретної директиви та регламенту[15]. Важливим елементом планів імплементації, поряд із коротким описом стану впровадження та метою і завданнями плану, є перелік нормотворчих, інституційних, організаційних та координаційних заходів для імплементації директиви/регламенту. Проте, такі плани не виконуються, і більшість термінів виконання, встановлених його положеннями, вже пропущені. Експерти наголошують на необхідності оновлення планів, оскільки останні містять неточності, зокрема, щодо перекладу термінів, та не передбачають усіх необхідних заходів для виконання директиви/регламенту. Це, серед іншого стосується, сфер охорони природи та якості атмосферного повітря.

Упродовж 2014-2016 рр. основна увага в процесі імплементації була зосереджена на сфері управління довкіллям та інтеграції екологічної політики у інші галузеві політики, зокрема щодо впровадження в Україні ОВД та СЕО, проте жодного необхідного нормативно-правового акту так і не було прийнято. Найбільш успішною можна вважати сферу якості води та управління водними ресурсами у зв’язку із прийняттям необхідних законодавчих змін щодо впровадження інтегрованих підходів в управління водними ресурсами за басейновим принципом. Реформи у сфері відходів розпочались із розробки Національної стратегії поводження з відходами, прийняття необхідного законодавства у цій сфері має стати наступним кроком.

(а) Управління довкіллям та інтеграція екологічної політики у інші галузеві політики

Основна діяльність щодо цієї сфери за період 2014-2016 рр. була зосереджена на впровадженні в Україні європейської моделі ОВД та СЕО, які б відповідали положенням директив ЄС, через розробку та прийняття необхідних законопроектів[16]. Впровадження ОВД і СЕО забезпечить, щоб проекти, плани і програми, які можуть мати значні наслідки для довкілля, проходили оцінку, та, відповідно сприятиме зменшенню негативного впливу на довкілля.  Проте, незважаючи на проведену роботу і Мінприроди, і парламенту, впровадження таких важливих інструментів екологічної політики не стало реальністю у зв’язку із вето Президента України. Терміни, визначені УА для імплементації Директив 2011/92/ЄС та 2001/42/ЄС, вже пропущені, а питання порушення Україною своїх зобов’язань щодо впровадження ОВД у своє законодавство стало підставою для відкриття провадження Секретаріатом Енергетичного Співтовариства[17]. Відповідно до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ст.92) через тривале порушення зобов’язань Рада Міністрів може призупинити право голосу, право відвідувати засідання чи право застосовувати механізми, надані цим Договором.

Імплементація Директив 2003/4/ЄС та 2003/35/ЄС тісно пов’язана із реалізацією положень Оргуської конвенції[18]. Впровадження Директиви про доступ громадськості до екологічної інформації не потребує системних змін у законодавстві (визначення екологічної інформації, визначення публічного органу, щодо неможливості відмови у відповіді на запит, що стосується інформації про викиди у довкілля). Робоча група в рамках Мінприроди напрацювала проект закону про внесення необхідних змін у законодавство, проте його текст ще не оприлюднений. Практично повну імплементацію Директиви про забезпечення участі громадськості у підготовці окремих планів та програм, що стосуються навколишнього середовища, мав забезпечити Закон України “Про СЕО”, проте він був заветований Президентом України.

Питання імплементації директив цього блоку залишається на порядку денному проведення першочергових екологічних реформ в Україні, оскільки розробка і прийняття важливих стратегічних документів в Україні й далі проводиться без процедур оцінки впливу на довкілля та участі громадськості. Зокрема, яскравим прикладом у цьому контексті є прийняття у 2016 р. Кабінетом Міністрів України Програми розвитку гідроенергетики до 2026 року[19], яка була прийнята також всупереч позиції Мінприроди[20].

(б) Якість атмосферного повітря

Імплементація директив цього блоку вплине на стандарти якості атмосферного повітря та управління його якістю. Проте впровадження знаходиться на початковому етапі. На даний момент пропонується провести оптимізацію наявної системи моніторингу, перейти від міжвідомчого моніторингу до проведення комплексних оцінок, створити єдину мережу спостережень, створити умови для технічного переоснащення моніторингу, виконувати міжнародні зобов’язання з питань надання екологічної інформації[21]. Відповідно до концепції така діяльність тісно пов’язана з впровадженням ефективного моніторингу викидів і скидів, проте вона ще не затверджена, а лише пройшла стадію обговорення з громадськістю.

Найбільше зусиль було спрямовано на імплементацію Директиви 2008/50/ЄС про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи. Були розроблені методичні рекомендації до складання планів щодо якості атмосферного повітря для зон і агломерацій, де рівень забруднення перевищує гранично допустимі концентрації. Проте їх немає в публічному доступі. В імплементації директив щодо обмеження викидів летких органічних сполук не спостерігається жодного прогресу, а неточності в офіційному перекладі директив лише ускладнять реалізацію цьому напрямку в майбутньому.

Щодо імплементації Директиви 98/70/ЄС про якість бензину та дизельного палива, то ліквідація Державного підприємства «Науково-дослідний інститут нафтопереробної та нафтохімічної промисловості «МАСМА», головного виконавця більшої частини передбачених планом завдань, фактично зупинила подальші роботи з імплементації Директиви. Проте, 26 січня 2017р. процес реорганізації «МАСМи» був скасований Наказом Міненерговугілля[22], тому очікується продовження роботи над реалізацією положень Директиви.

Впровадження Директиви про зменшення вмісту сірки в деяких видах рідкого палива є проблемним, адже порушені терміни її імплементації привели до відкриття провадження Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. Розроблений наприкінці 2016 р. відповідний проект постанови про внесення змін до Технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив[23] для зменшення вмісту сірки міг би стати вирішенням проблемної ситуації, проте так і не був затверджений. Натомість, уряд прийняв постанову, якою до 31 грудня 2017 р. дозволив виробництво та обіг котельного палива (мазуту) із вмістом сірки більш ніж 1%[24], що однозначно не сприятиме імплементації Директиви.

(в) Управління відходами та ресурсами

Реформування сфери управління відходами розпочалось із розробки комплексної стратегії[25] у цій сфері, а не з наближення до тих чи інших положень вторинного законодавства ЄС щодо відходів. Необхідність комплексного підходу до питання відходів викликана потребою подолання критичної екологічної ситуації, спричиненої відходами: їх утворенням, накопиченням, зберіганням і переробкою. Зокрема, найбільші ризики пов’язані з небезпечними відходами І-ІІІ класів небезпеки, непридатними пестицидами та агрохімікатами, токсичними відходами гірничих та нафтохімічних підприємств, енергетики і воєнно-промислового комплексу, медичними відходами, відходами сільського господарства.

Запропонована модель стратегії передбачає загальні положення та регулювання за певними видами відходів, а саме: тверді побутові відходи, промислові відходи, будівельні відходи, небезпечні відходи, відходи сільського господарства, специфічні види відходів (відходи електричного та електронного обладнання). Спільними принципами для регулювання сфери поводження відходів, що відображена в стратегії, визначено принцип “ієрархії” відходів: «забруднювач платить», «користувач платить» та «принцип доступності», фінансової автономності, включення приватного сектору, сусідства, самодостатності, сталого розвитку, інтеграції.

Підготовка стратегії є головним кроком у напрямку адаптації політики та завдань щодо підвищення якості навколишнього середовища та покращення в охороні здоров’я до підходів, закріплених в ЄС. Затверджена стратегія має стати основою для подальших реформ – розроблення та прийняття нової редакції Закону України “Про відходи”, деталізованого плану заходів, прийняття Національного переліку відходів[26], забезпечення розробки та впровадження регіональних стратегій.

(г) Якість води та управління водними ресурсами, включаючи морське середовище

У 2016 році був прийнятий закон[27] що стосується адаптації законодавства у цьому секторі та є кроком з апроксимації основних положень Директиви 2000/60/ЄС про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері водної політики (ВРД). Він став першим євроінтеграційним законом для імплементації екологічної складової Угоди. Закон доповнив та доопрацював термінологію щодо інтегрованого та басейнового управління, включивши 17 термінів із 41 визначення ВРД , а також додавши ще 7 термінів водогосподарського значення, що не стосуються ВРД. Більша частина адаптованих термінів ВРД прямо перенесені зі ст. 2 «Визначення», але є й такі, що зазнали суттєвої адаптації. Закон затвердив принципи, структури та інструменти басейнового управління. Але у Законі не знайшли місце принципові речі: мета ВРД (досягнення щонайменше доброго стану водних об’єктів), визначення екологічних цілей, економічні принципи та фінансові інструменти впровадження басейнового підходу. Функції та підпорядкування Басейнових рад викликають критику. На даний момент відбувається розробка концепції реформування Водагентства та підготовка системи моніторингу води, також Мінприроди оприлюднило для обговорення з громадськістю анотовану структуру Морської стратегії України.

Наразі проводиться робота над прийняттям необхідних підзаконних актів – загалом понад 10 актів (порядки, методики, виділення суббасейнів та ін.), а також над започаткуванням Національного діалогу, що будуватиметься на базі діючих робочих груп в різних державних органах.

(д) Охорона природи

У 2016 р. було прийнято низку нормативно-правових актів у сфері охорони природи та природно-заповідного фонду, проте вони не забезпечують імплементації обох природоохоронних директив, як і включення 271 природоохоронного об’єкту України до Смарагдової мережі Європи (на виконання вимог Бернської конвенції)[28]. План імплементації Директиви про захист диких птахів не містить заходів, спрямованих на забезпечення створення та функціонування спеціальних природоохоронних територій, як цього вимагає стаття 4.2 Директиви, імплементація якої необхідна і в рамках Енергетичного Співтовариства. Робоча група, яка працює в рамках Мінприроди, з метою імплементації природоохоронних директив, розробила проект концепції та проект ЗУ “Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори [важливих для Європи]”, текстів яких ще немає у публічному доступі.

(е) Промислове забруднення та техногенні загрози

У цій сфері основна увага зосереджена на імплементації Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди (всеохоплююче запобігання і контроль забруднень), що має два основні компоненти – скорочення викидів від великих спалювальних установок та впровадження інтегрованого дозволу. Щодо першого компоненту, то на порядку денному знаходиться проект Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ)[29], який був розроблений, обговорений з громадськістю та підтриманий Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, проте так і не затверджений урядом. В Україні пропонується ввести в дію НПСВ на період з 1 січня 2018 р. до 31 грудня 2033 р. (16 років). НПСВ розроблений з метою скорочення викидів діоксиду сірки (SO₂), оксидів азоту (NO_x) та речовин у вигляді суспендованих твердих частинок, не диференційованих за складом (пилу), від великих спалювальних установок, загальна номінальна теплова потужність яких становить 50 МВт і більше, дозвіл на викиди для яких видано до 31 грудня 2015 р. В кінці терміну дії НПСВ всяка спалювальна установка повинна дотримуватися вимог Директиви 2010/75/ЄС по викидах вище вказаних забруднюючих речовин.

Щодо другого компоненту, то Мінприроди мало до серпня 2016 р. розробити проект Закону України “Про інтегрований дозвіл”, проте, наразі інформація про такий проект відсутня. На виконання цієї Директиви позиціонується й прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру (щодо спеціального водокористування)”[30]. Проте зазначеним законом пропонується спростити процедуру видачі дозволів лише на спеціальне водокористування.

(є) Зміна клімату та захист озонового шару

У сфері зміни клімату важливою подією стала ратифікація Україною Паризької угоди. Тепер будь-яка діяльність у цьому секторі має враховувати зобов’язання України за цим міжнародно-правовим актом, а також глобальні процеси у сфері зміни клімату. Першим кроком у цьому напрямку стало затвердження Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 р.[31], яка визначає підстави для розробки проектів нормативно-правових актів, стратегій та інших документів, які необхідні для реалізації різних складових державної політики у сфері зміни клімату. Метою Концепції є вдосконалення державної політики у сфері зміни клімату для досягнення сталого розвитку держави, створення правових та інституційних передумов для забезпечення поступового переходу до низьковуглецевого розвитку за умови економічної, енергетичної та екологічної безпеки і підвищення добробуту громадян.

Презентована Мінприроди дорожня карта імплементації системи моніторингу, звітності та верифіакації викидів парникових газів і національної системи торгівлі викидами.[32] Дані механізми мають бути запроваджені на виконання Директиви 2003/87/ЄС. Дорожня карта пропонує покроковий підхід для її впровадження. Відповідно до дорожньої карти, успішне запровадження та робота системи моніторингу, звітності та верифікації є передумовою для подальшого впровадження національної системи торгівлі викидами. Наразі, базуючись на Концепції національної кліматичної політики до 2030 року, Мінприроди оновлює план імплементації Директиви 2003/87/ЄС.

Що стосується регулювання питань фторованих парникових газів чи субстанцій, що руйнують озоновий шар, то необхідне законодавство, яке б передбачало встановлення заборон на використання підконтрольних речовин, зокрема, гідрохлорфторвуглеців, заборону на ввезення в країну обладнання, яке працює з використанням гідрохлорфторвуглеців, встановлення вимог щодо проведення моніторингу та перевірки витоків підконтрольних речовин, вимог щодо сертифікації компаній та персоналу, а також порядок поводження з фторованими парниковими газами ще не прийнято. Мінприроди напрацювало проект Закону України “Про озоноруйнуючі речовини та фторовані парникові гази”, проте його текст наразі не доступний. Регулювання питань захисту озонового шару наразі відбувається в рамках Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, стороною якого є Україна.

(ж) Генетично модифіковані організми (ГМО)

Робота в межах цього сектору у контексті нормотворчості, головним чином, має зосереджуватись на доповненні термінологічної бази, приведення порядку проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи у відповідність до вимог законодавства ЄС, розробка порядку здійснення післяреєстраційного моніторингу, питання конфіденційності інформації. Основним досягненням у цій сфері стала розробка нової редакції Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»[33]. Законопроект на даний момент перебуває на міжвідомчому погодженні. З метою громадського обговорення проект закону розміщено на веб-сайті Мінприроди.

Запропонований проект закону враховує вимоги щодо вивільнення в навколишнє середовище та транскордонного переміщення ГМО, передбачені Директивою № 2001/18/ЄС та Регламентом № 1946/2003, а також вносить зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».

Базові зміни, що пропонуються новою редакцією стосуються доповнення визначень окремих термінів чи впровадження нових – щодо терміну ГМО, то доповнено методи зміни генетичного матеріалу, а також ті методи, які не призводять до генетичної модифікації, додано визначення “оцінки екологічного ризику”, доповнено визначення “обігу ГМО”. До основних принципів державної політики у галузі поводження з ГМО додано “створення загальної системи сповіщення та інформації про транскордонні переміщення ГМО, сприяння забезпеченню адекватного рівня захисту в області безпечного транспортування, обробки і використання ГМО, які можуть негативно впливати на збереження і стале використання біорізноманіття, беручи до уваги ризики для здоров’я людини”. До регулювання проекту закону включені транскордонні переміщені ГМО, положення щодо регулювання поводження з ГМО у замкненій системі, доповнено повноваження у цій сфері Кабінету Міністрів України та відповідних центральних органів виконавчої влади.

1. IV. ПРОЦЕС ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Усі реформи, які проводяться з метою імплементації екологічної складової Угоди про асоціацію, мають регіональний (суб-національний) контекст. Україна зобов’язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС, але без його реалізації та дотримання на регіональному рівні це законодавство може залишитися документом у шухляді. Після розробки і прийняття відповідних актів у тій чи іншій сфері, місцева влада матиме повноваження, визначені нормативно-правовими чи підзаконними актами, які впливатимуть на реалізацію УА.

Беручи до уваги процес децентралізації, який зараз набирає обертів і матиме значний вплив в найближчі роки на перерозподіл владних повноважень, при розробці нормативно-правових актів необхідно знати і враховувати думку органів місцевої влади, особливо в контексті тих функцій, які їм доведеться виконувати.

Неспроможність системи державного управління належно забезпечити виконання функцій та здійснення повноважень у сфері захисту довкілля є викликом, що проявляється на національному, регіональному та місцевому рівнях[34]. На даний час на регіональному рівні, за умови відсутності єдиної вертикалі реалізації галузевої політики, реалізація державної екологічної політики покладена на місцеві державні адміністрації. Як на державному, так і на регіональному рівні немає належного розуміння екологічної інтеграції між сферами довкілля, економічного розвитку, інфраструктури, військовою і соціальною сферами та ін. Місцеві державні адміністрації продовжують використовувати дефініцію програм соціально-економічного розвитку, в яких відсутня довкіллєва складова. Хоча для функціонування об’єктів регіональної інфраструктури, економіки, енергетики та ін. використовують місцеві природні ресурси, а небезпечні виробництва наносять шкоду довкіллю.

У процесі імплементації Угоди на регіональному рівні також потрібно враховувати реформу Державної екологічної інспекції. Концепція реформи, серед іншого, передбачає підвищення дієвості природоохоронного контролю в процесі децентралізації, шляхом передачі окремих функцій природоохоронного контролю місцевим громадам (засмічення землі, контроль за об’єктами природно-заповідного фонду місцевого значення, полювання, браконьєрство, поводження з відходами), а також організації діяльності інституту громадських інспекторів з охорони довкілля (так званих “екологічних шерифів”) на базі місцевих громад.

Ще один важливий аспект процесу імплементації – це інформування про успіхи з європейської інтеграції, які ще не стали основною темою обговорень, планів та діяльності процесів імплементації УА на регіональному рівні. Можна зазначити низький рівень поінформованості місцевої влади про процес імплементації екологічної складової Угоди, оскільки наразі він зосереджений, головним чином, на адаптації законодавства України у тій чи іншій сфері до європейських норм і стандартів. Органи місцевої влади не залучені до розробки політики та законодавчих актів на національному рівні для імплементації екологічної складової УА. Це може мати негативний вплив на наступному етапі – етапі практичної реалізації прийнятих норм і стандартів.

1. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЧАСТИНИ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ

Імплементації екологічної складової УА набирає обертів – є певні досягнення й певні перешкоди на шляху. Тим не менше, обидві сторони Угоди (і Україна, і ЄС) можуть вжити певних заходів, щоб пришвидшити цей процес та зробити його ефективнішим.

Пропозиції щодо стратегічних підходів

• Мінприроди оприлюднити терміни та процедури завершення консультацій, погодження та прийняття проекту оновленої Стратегії національної екологічної політики, а також сам проект документу.
• Мінприроди підготувати стратегічне бачення інституційної реформи державного екологічного управління з метою утворення єдиної системи впровадження державної екологічної політики, з урахуванням процесів децентралізації і винести на обговорення.
• В питанні імплементації екологічної складової Угоди належну увагу приділяти не лише питанням апроксимації законодавства, а й іншим статтям УА, що стосуються довкілля, зокрема, статей Глави 6, положень щодо виконання міжнародних екологічних конвенції, питань сталого розвитку в контексті зони вільної торгівлі.
• У стратегічних урядових документах чи парламентських планах питання імплементації екологічної складової Угоди про асоціацію має бути серед пріоритетів, беручи до уваги наскрізний характер екологічних питань, незначний прогрес в імплементації екологічних acquis communautaire, стан довкілля в Україні.
• У процесі імплементації УА більше уваги має бути приділено регіональному контексту, а саме, покращення інформування про виклики і переваги імплементації європейського законодавства та залучення органів місцевої влади до вироблення політики та врахування їх інтересів при розробці планів, програм, законодавства, спрямованого на реалізацію Угоди про асоціацію в частині охорони довкілля.

 

Пропозиції щодо інституційних питань та співробітництва

• Відповідно до статті 366 забезпечити постійний діалог на засадах його відкритості, публічності та широких можливостей для участі громадськості.
• На веб-сторінці Мінприроди чи урядовому порталі оприлюднювати звіти Мінприроди про впровадження екологічної складової УА.
• Активізувати діяльність щодо налагодження постійного діалогу із заінтересованими сторонами, зокрема, громадськістю, стосовно стратегічних питань реформування екологічної політики.
• Розпочати діалог з громадськістю стосовно підготовки до Самміту Східного партнерства, а також національної складової Плану впровадження Люксембурзької декларації.
• Слід посилити інституційну спроможність належної реалізації екологічної складової УА, зокрема, через належну експертизу на відповідність праву ЄС нормативно-правових документів, що приймаються.

 

Пропозиції щодо тематичного виміру

• Кабінету Міністрів України, Мінприроди та іншим відповідним центральним органам виконавчої влади опрацювати варіанти законодавчого закріплення вимоги інтеграції екологічної політики до галузевих політик.
• Внести до порядку денного пропозиції щодо механізмів впровадження актуальних для України розділів та актів законодавства ЄС, які не увійшли до УА, зокрема щодо поводження з хімічними речовинами (Директива про реєстрацію, оцінку, дозвіл і обмеження використання хімікатів (REACH)).
• Двостороннє та багатостороннє співробітництво у сфері клімату повинно розпочатись паралельно із формуванням нового пакету нормативних рішень Наради сторін Паризької угоди. Без дієвої технічної та фінансової допомоги ЄС та країн G7 Україна не зможе ефективно впроваджувати належну кліматичну політику.
• Необхідно започаткувати поглиблений кліматичний діалог із ЄС в рамках Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Він має бути багаторівневий, здійснюватися в різних формах та між зацікавленими сторонами, включаючи бізнес-асоціації, екологічні об’єднання громадян, науковців та експертів. Першочерговими кроками в цьому контексті має стати розробка Порядку денного кліматичного діалогу та формування пропозицій щодо Порядку денного консультацій з нової редакції Додатка ХХХІ.

Пропозиції щодо апроксимації законодавства

• Плани імплементації acquis communautaire та розроблені і прийняті нормативно-правові акти повинні бути спрямовані на досягнення мети директив у тій чи іншій сфері, а не лише ретранслювати в українське законодавство певні положення директив. Оскільки директива не вимагає дослівного перенесення своїх положень у національне законодавство, при її імплементації потрібно враховувати особливості національної правової системи і вибирати саме ті механізми, які ефективно працюватимуть в країні.
• Необхідно вирішити проблеми, пов’язані з правовими особливостями впровадження в Україні європейських норм та стандартів, зокрема, передбачити особливий механізм впровадження положень регламенту в національне законодавство України, враховувати наявність новіших редакцій документу, передбачити спеціальний механізм звітування щодо кожної конкретної директиви/регламенту.
• Документи, прийняті на забезпечення належної імплементації УА, а саме План заходів та плани імплементації кожної конкретної директиви чи регламенту повинні бути актуалізовані з огляду на наявні виклики та вже отриманий досвід в процесі імплементації УА.

Доповідь також доступна для завантаження у форматі PDF.

---

[1] http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=243877832

[2] http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249634799&cat_id=244828445

[3] Вербальна нота Генерального Секретаріату ЄС щодо тимчасового застосування Угоди. // http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?=1&art_id=247667894&cat_id=223223535

[4] Закон України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року” // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2818-17

[5] Розпорядження КМУ “Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки” // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/577-2011-%D1%80

[6] Оцінка виклнання Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки. // http://www.menr.gov.ua/press-center/news/150-news28/3362-otsinka-vykonannia-stratehii-derzhavnoi-ekolohichnoi-polityky-ukrainy-na-period-do-2020-roku-ta-natsionalnoho-planu-dii-z-okhorony-navkolyshnoho-pryrodnoho-seredovyshcha-na-2011-2015-roky

[7] Концепція реформування системи державного природоохоронного нагляду (контролю) // http://www.menr.gov.ua/press-center/news/123-news1/5358-kontseptsiya-reformuvannia-systemy-derzhavnoho-nahliadu-kontroliu-u-sferi-okhorony-navkolyshnoho-seredovyshcha-v-ukraini

[8] Постанова  КМУ від 13.03.2013 № 159 “Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища” // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/159-2013-%D0%BF

[9] Проект Середньострокового плану дій Уряду до 2020 року // http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249634799&cat_id=244828445

[10] http://www.menr.gov.ua/garbage/5440-anatovana-struktura-natsionalnoi-stratehii-povodzhennia-z-vidkhodamy-vynesena-na-hromadske-obhovorennia

[11] http://unfccc.int/files/essential_background/convention/application/pdf/english_paris_agreement.pdf

[12] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1469-19

[13] Вперше ідея такого пан-Європейського простору була запропонована у 2005 році  вченими Центру європейських політичних досліджень (Centre for European Policy Studies (CEPS), Brussels).

[14] Розпорядженням КМУ №847-р від 17 вересня 2014 року був затверджений План заходів з імплементації УА між Україною та ЄС на 2014-2017 рр // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/847-2014-%D1%80

[15] Розпорядженням №371-р від 15 квітня 2015 року КМУ схвалив плани імплементації 20 актів законодавства ЄС, а Розпорядженням №475-р від 14 травня 2015 року – план імплементації 6 актів законодавства ЄС.

[16] Проект ЗУ “Про ОВД” (№2009а-д) // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58257

Проект ЗУ “Про СЕО” (№3259) // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56730

[17] https://www.energy-community.org/portal/page/portal/ENC_HOME/AREAS_OF_WORK/Dispute_Settlement/2016/13

[18] Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості та доступ до правосуддя, з питань, що стосуються навколишнього природного середовища // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_015

[19] Розпорядження КМУ  “Про схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року” // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/552-2016-%D1%80

[20] http://menr.gov.ua/press-center/news/123-news1/5110-minpryrody-vyslovylo-svoiu-pozytsiiu-shchodo-prohramy-rozvytku-hidroenerhetyky-na-period-do-2026-roku

[21] Концепція реформування державної системи моніторингу довкілля //  http://www.menr.gov.ua/public/discussion/3988-proekt-kontseptsiyi-reformuvannia-derzhavnoi-systemy-monitorynhu-dovkillia

[22] http://www.document.org.ua/pro-pripinennja-reorganizaciyi-derzhavnogo-pidpriemstva-nauk-doc296815.html

[23] Проект постанови КМУ “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року №573 і від 1 серпня 2013 року №927” //  http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=245160191&cat_id=35082

[24] Постанова КМУ “Про внесення змін до пункту 2 Технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив” //  http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/973-2016-%D0%BF

[25] Технічна редакція проекту Національної стратегії поводження з відходами // http://www.menr.gov.ua/garbage/5632-tekhnichna-redaktsiia-proektu-natsionalnoi-stratehii-povodzhennia-z-vidkhodamy-dlia-podalshoho-hromadskoho-obhovorennia

[26] Мінприроди розробило проект постанови КМУ “Про затвердження національного переліку відходів” // http://www.menr.gov.ua/normbaza/regulatory/554-proekty-rehuliatornykh-aktiv

[27] ЗУ від 04.10.2016 № 1641-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управління водними ресурсами за басейновим принципом» // http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1641-19

[28] http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249515281&cat_id=244277212

[29] http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/doccatalog/document?id=244996563

[30] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56820

[31] Розпорядження КМУ від 7 грудня 2016 року №932-р “Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року” // http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=249573705

[32] http://menr.gov.ua/press-center/news/123-news1/6113-ostap-semerak-v-ukraini-bude-zaprovadzheno-ievropeisku-systemu-torhivli-kvotamy-na-vykydy-parnykovykh-haziv

[33] http://www.menr.gov.ua/public/discussion/5769-proektu-zakonu-ukrainy-pro-derzhavnu-systemu-biobezpeky-pry-stvorenni-vyprobuvanni-transportuvanni-ta-vykorystanni-henetychno-modyfikovanykh-orhanizmiv

[34] Доповідь НУО «Громадська оцінка національної екологічної політики» за 2015 рік / ред. С. Шапаренка. – Київ: ФОП «Клименко», 2016. – с. 24.